Вітаю Вас Гість
Четвер
23.11.2017
22:27

Андрушівка

Меню сайту
Годинник
Форма входу
Категорії розділу
Земляки Андрушівщини [10]
Земляки Андрушівщини
Пошук
Друзі сайту

Для красивого отображения Облака
необходим
Adobe Flash Player 9
или выше
Скачать Adobe Flash Player

Наше опитування
Які розділи найбільш актуальні?
Всего ответов: 32
Погода Андрушівка
Погода в Андрушівці
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильники
Головна » Статті » Земляки Андрушівщини » Земляки Андрушівщини

ЇЇ життя як подвиг
Народилася Любов Андріївна в мальовничому селі Яроповичі 18 червня 1922 року в багатодітній селянській родині - крім неї було ще четверо дітей. Сім’я проживала в постійних нестатках, а на додачу ще й згоріло обійсце. Тому дитинство Любки (так її називали) було голодним і холодним. Батьки намагалися вибратися зі складної скрути, невтомно трудилися самі, привчали і залучали до праці дітей. Вже у п’ять-шість років Любка, як могла, їм допомагала: няньчила меншого братика, пасла корову, збирала дари лісу. А коли пішла до школи, то в період літніх канікул також заробляла трудодні у створеному колективному господарстві. Та час навчання непомітно пролетів, на руках - атестат зрілості. Але ще не вщух в душі щасливий гамір шкільного випускного балу, як розпочалася війна. Щоб не потрапити до фашистського рабства, багато людей, особливо активістів, членів партії і комсомолу, евакуювалися. В їх числі була і комсомолка Любов Любченко. Доля закинула її аж на Урал, де українська дівчина виготовляла снаряди, щоб громити ворога. Там Любов Андріївна за доблесну працю була нагороджена орденом «Знак Пошани», стала комуністом. На початку 1944-го Любов Андріївна повертається в рідні Яроповичі, цього ж року стає студенткою Житомирського сільськогосподарського інституту. Після закінчення навчання її з дипломом вченого агронома направили на роботу у старокотельнянськии колгосп «Більшовик». А в 1950 році під час об’єднання цього господарства з колгоспом імені Тельмана, що також функціонував у Старій Котельні, Любов Андріївну обрали головою правління укрупненого господарства. Для трудівників села то були надзвичайно важкі часи: фактично не було тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, не вистачало коней і волів, з фронту не повернулося багато чоловіків, бракувало кваліфікованих спеціалістів. Значні обсяги польових робіт - оранку, боронування, культивацю - доводилося виконувати власними коровами колгоспників, переважала важка фізична праця. Та молодий керівник колгоспу не розгубилась, не впала у відчай. Опираючись на довіру і підтримку основної маси членів правління, керівників бригад, ферм, ланок та рядових колгоспників, ефективно використовуючи інститутські знання і набутки дворічної праці на посаді агронома, щораз набуваючи організаторського досвіду і вміння роботи з людьми, проявляючи наполегливість та вимогливість до себе і підлеглих, здійснюючи постійний контроль за виконанням нарядів і технологічних процесів, Любов Андріївна з року в рік домагалася поліпшення виробничих показників господарства. Варто сказати і про щорічне нарощування державної підтримки та допомоги у розвитку сільськогосподарського виробництва, зміцненні його матеріально-технічної бази. Тому в колгоспі стала зростати урожайність всіх сільськогосподарських культур, продуктивність громадського тваринництва, підвищувалася оплата праці сільських трудівників, їх трудова і виробничо-технологічна дисципліна. На фоні господарств району колгосп «Більшовик» став помітно виділятися в позитивному плані. Про господарські досягнення та про його молодого керівника почали все частіше згадувати на нарадах, в засобах масової інформації. Її ставили в приклад іншим. І незабаром за успішне виконання соціалістичних зобов’язань, досягнення високих виробничих показників колгосп «Більшовик» був занесений на обласну Дошку Пошани, а його голова Любов Андріївна за сумлінну працю нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора. Дещо пізніше вона була обрана депутатом Верховної Ради Союзу РСР. Районне керівництво вирішило приєднати до колгоспу «Більшовик» сусіднє старосільське господарство «Червоний Жовтень». До речі, в 70-х роках до «Більшовика» був приєднаний і колгосп села Івниці. Та Любов Андріївна і за таких обставин зуміла налагодити чітке управління і керівництво великим багатогалузевим сільгосппідприємством. Виробничі показники були значно кращими, ніж в інших господарствах. Тому справедливою оцінкою праці всього трудового колективу було нагородження колгоспу найвищою на той час нагородою - орденом Леніна, присвоєння звання «Господарство високої культури землеробства». «Більшовик» став обласною школою передового досвіду. А Любов Андріївна була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої Зірки Героя Соціалістичної Праці. Загалом за багаторічний і сумлінний труд Любов Андріївна була нагороджена ще одним орденом Леніна, багатьма медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради Української РСР, їй присвоїли звання «Заслужений працівник сільського господарства Української РСР». Любов Андріївна обиралася депутатом Верховної Ради СРСР шостого, сьомого, восьмого і дев’ятого скликань, делегатом п’яти з’їздів КПРС, трьох з’їздів Компартії України, III Всесоюзного з’їзду колгоспників, членом ЦК Компартії України і Житомирського обкому партії, багато років підряд була членом бюро Андрушівського райкому партії, членом Комітету народного контролю СРСР. Головою колгоспу «Більшовик» Любов Андріївна пропрацювала понад тридцять років. Тільки знаючи режим роботи тодішнього керівника сільгосппідприємства, можна уявляти, що то була за праця. Сьогодні багато хто може й не повірити, що молода, красива і тендітна жіночка мало не щоденно, в буденні й святкові дні, в погоду і в негоду піднімалася о 4-5 годині, а поверталася додому зовсім пізно. Постає запитання: що ж спонукало цю жінку до самовідданої, виснажливої праці? Знаючи Любов Андріївну тривалий час по спільній роботі, будучи в дружніх стосунках з нею та її родиною, ми з усією об’єктивністю даємо на нього відповідь. По-перше, це надзвичайно висока відповідальність за доручену справу, почуття партійного і державного обов’язку, безмежна відданість і любов до своєї рідної Вітчизни, до свого народу, щирий і глибоко усвідомлений патріотизм. Вона завжди свої і чиїсь вчинки оцінювала з позиції загальнодержавних і партійних інтересів та завдань. Її життя, трудова і громадська діяльність в повній мірі відповідали тодішньому афоризму: «Раньше думай о Родине, а потом о себе». По-друге, це її людяність і чуйність, які проявлялися в глибокій, щирій любові та повазі до людей, особливо до всіх чесних трудівників. Вона все робила тільки задля людей і для людей. Яскравим підтвердженням цього є постійне, цілеспрямоване поліпшення умов праці і відпочинку колгоспників, найвища оплата їхньої праці, включення Старої Котельні до числа 30 сіл Всеукраїнської програми зразково-показових сільських населених пунктів. Наслідком розбудови села і колгоспу стали добротні виробничі об’єкти, будинок культури і школа, побутова майстерня і колгоспна їдальня, ціла вулиця двоповерхових котеджів для трудівників тощо. Любов Андріївна допомагала всім, хто до неї звертався. Саме вона була ініціатором у вирішенні проблеми газифікації Андрушівки і району. Цілком справедливо односельчани називали її «наша матір». Але найважливішою рушійною силою в життєдіяльності Любові Андріївни була повна довіра, всіляка підтримка і допомога з боку соратників і помічників, яких вона вміло підбирала. Вона вчилась у них і була учителем, наставником і вихователем, з ними ділила успіхи і промахи в роботі, власні радощі й горе. З якою щирістю і гордістю вона відгукувалася про ветеранів Миколу Івановича Гебрича і Степана Прокоповича Ковальчука, секретарів парторганізації Генріха Адольфовича Скибу, Олексія Васильовича Моренця, Григорія Івановича Хомчука, своїх заступників Петра Онисимовича Таринського і Андрія Антоновича Денисюка, агрономів Лідію Йосипівну Іванченко і Андрія Адамовича Хоменка, трудових побратимів Володимира Павловича Аврамця - Героя Соціалістичної Праці, Василя Павловича Музичука, Марію Іванівну Дубовик, Василя Дем’яновича Очередька, Федора Лукича Марченка, Ананія Денисовича Войтка, Надію Василівну Довжук і багатьох-багатьох інших. Людська пам’ять так влаштована, що з часом випадають певні події, дійові особи. Але є й таке, що не забувається ніколи. Саме до «такого» і належить постать Любові Андріївни Любченко, жінки-патріотки, жінки-трудівниці, жінки-матері, Людини з великої літери. Петро Михайленко,
Раїса Ковтун,
колишні секретарі Андрушівського райкому Компартії України.
районна газета "Новини Андрушівщини" 09.10.2009 №41
Категорія: Земляки Андрушівщини | Додав: Crypton (11.01.2010)
Переглядів: 490 | Рейтинг: 4.0/1