Андрушівка

20 січня 1884 року в Чуднові у начальника поштової контори Адріяна Андрійовича та його дружини Марії Михайлівни Фещенків-Чопівських народився другий син - Іван. Закінчивши двокласну народну школу, він у серпні 1893 року вступив до Житомирської класичної гімназії. У лютому 1901 року в родину прийшло горе: від туберкульозу помер батько. Щоб підтримати матір і молодшу сестру, ученицю Маріїнської гімназії, Іван став підробляти репетиторством. Цим заробітком він оплачував і своє навчання.
У 1903 році, після успішного закінчення гімназії, Фещенко-Чопівський здає іспити до Київського політехнічного інституту, обравши хімічний факультет, щоб вивчитися на технолога-цукроварника. У своїх спогадах він пізніше напише, що на вибір професії вплинув „загальний інтерес до упромисловлення країни, крик моди”.
Події 1905 року призвели до закриття інституту, і Фещенко-Чопівський приїжджає на практику до Андрушівської цукроварні, однієї з найстаріших на Україні, що належала Терещенкам. „Цей промисловий об’єкт, - згадував він, - творив підставу економіки цієї спокійної і мальовничої волинської околиці зі старовинною українською культурою. Зрозуміло, що нові обставини не залишилися без впливу на зацікавлення й світогляд молодого адепта технічних наук; а головне вони доповнили знання природничих наук, виробили інтуїцію, загострили вразливість, відкрили очі на азарт у боротьбі з силами природи”.
Практика стала не лише виробничою, а й політичною. Саме в Андрушівці столичний студент вперше прилучився до політичної боротьби революційних подій 1905 року: „радикально настроєне громадянство метушилося: по містах відбувалися мітинги, виносилися радикальні постанови”. На цукроварні Іван з інженером-хіміком підготували і провели збори службовців і околичних економій. Для цього Фещенко-Чопівський підготував п’ять промов, з якими виступив на зборах. Сам Іван Адріянович підсумовує спогади про цю діяльність так: „Аби я довше затримався б у малій Андрушівці, де кожний, навіть найслабший „активіст” був на обліку у місцевої жандармерії, довелось би дорого заплатити за молодечі свої пошуки”.
Весною 1906 року політехнічний інститут відновив свою роботу, і щасливий випадок змінив долю юнака. Під час студентської екскурсії до сталеварень Придніпров’я він захопився величчю металургійного процесу, залишив хімію і з великим ентузіазмом присвячує подальші свої інтереси металургії. Його покликання підтримав відомий металург-винахідник професор В. Іжевський. Наукові відрядження до Бельгії, Німеччини й Англії стали відправними у його науковій кар’єрі. На Всеросійському з’їзді металургів у Петербурзі молодий вчений робить доповідь, яка привернула увагу фахових урядових кіл. Його наукові інтереси пов’язані з цементацією заліза, що в майбутньому принесе Фещенку-Чопівському міжнародне визнання.
Перша світова війна застала ученого в Німеччині, де він проходив стажування з метою підготовки до професорського звання. Повернувшись до Києва, Іван Адріянович займається викладацькою і науковою роботою в Київському політехнічному інституті.
У 1917 році І.Фещенко-Чопівський - голова Київської губернської ради - увійшов до Центральної Ради. Завдяки діловитості та економіко-господарчим знанням він невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості й торгівлі. На особисте прохання М. С. Грушевського готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. У 1919 році побачила світ його наукова двотомна праця „Природні багатства України”.
10 березня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР запросила Івана Адріяновича обійняти посаду народного міністра промисловості, а вже через два дні він подає проекти законів на затвердження.
У квітні 1918 року в результаті перевороту, очолюваного гетьманом Скоропадським, Фещенко-Чопівський був заарештований і 17 днів перебував у в’язниці. Потім під час поїздок Україною збирає статистичні, економічні й економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної „Економічної географії для середніх шкіл”, а також праці „Цукрова промисловість України”.
В уряді В. Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра народного господарства. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення незалежної УНР.
З квітня 1919 року він - заступник посла та радник з господарчих питань Української дипломатичної місії в Румунії. Та незалежною Україна не стала.


Іван Савицький,
заступник директора Городківської ЗОШ І-ІІІ ст.