Вітаю Вас Гість
Субота
23.09.2017
21:47

Андрушівка

Меню сайту
Годинник
Форма входу
Категорії розділу
Земляки Андрушівщини [10]
Земляки Андрушівщини
Пошук
Друзі сайту

Для красивого отображения Облака
необходим
Adobe Flash Player 9
или выше
Скачать Adobe Flash Player

Наше опитування
Які розділи найбільш актуальні?
Всего ответов: 32
Погода Андрушівка
Погода в Андрушівці
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Лічильники
Головна » Статті » Земляки Андрушівщини » Земляки Андрушівщини

Сильний духом і тілом
Живи, хлопчику!
Як вони раділи: нарешті все позаду, у них народився син-первісток - плід їх взаємної любові, їх спільна довгождана радість. Назвали Олександром, наділили любов’ю, тішилися й надіялися. Але насторога зростала: у немовляти виявили післяродову патологію, одна, друга операції. Як не старалися, недуг повністю не відступав. Ольга і В’ячеслав Агричі просили Бога одного, щоб їх хлопчик жив. І Сашко, як кажуть, пішов угору, тільки ніжки не слухалися - ріс на батькових руках, бо мамі вже важко було носити малюка, який наливався силою. І як не боліло серце, в хаті з’явилася помічниця - інвалідська коляска. Але Агричі не здавались, добиралися із своїм хлоп’ям аж до світил науки. Перемагати важкі випробування долі допомагав Сашків характер: хлопчик вирізнявся терплячістю, оптимізмом, контактністю, що додавало впевненості батькам, подобалося лікарям… Він не відставав від однолітків, щоправда навчався індивідуально. А вже в 11-ому класі захотілося бути разом з однокласниками і він їздив до школи А цього року разом з ровесниками одержав атестат зрілості. Школа для нього була другим домом: в ній він не тільки вчився. Тут його завжди радо зустрічали вчителі, його улюблений наставник і тренер Григорій Петрович Затилюк, який побачив у хлопцеві богатирську силу і почав прилучати юнака до армспорту. Ставився до юнака по-батьківськи. В душі учитель виношував світлу заповітну мрію - всупереч усьому зробити із Сашка спортсмена. Успіх приходить до наполегливих і сильних, таких, як Олександр Агрич, для якого армрестлінг (боротьба на руках) був напочатку захопленням і тільки рік тому, як кажуть, став його спортивним конем. У ручному поєдинку він поклав усіх шкільних суперників, переміг у районних змаганнях, у квітні минулого року на чемпіонаті України по армрестлінгу зайняв ІІІ місце на ліву руку. Олександр до того ж штангіст. Серед нагород на почесному місці - диплом чемпіона області: в категорії до 90 кілограмів наш силач лежачи вижав штангу вагою 95 кілограмів.
 
Радість і тривога водночас
Стояв нинішній спекотний червень. І треба ж так скластися: радість від того, що в руках атестат зрілості і несподівана, окрилююча звістка: його, Олександра Агрича, зараховано до складу збірної України, яка братиме участь у Міжнародному чемпіонаті з армрестлінгу. Груди розпирала радість, а серце - тривога. Хіба це йому така честь, хіба він зможе? У першому чоловічому привітанні сплелися у потиску дві правиці - учня і вчителя. Григорій Петрович, як завжди, перший натхненник, порадник, по-батьківському пригорнув хлопця. - Зможемо. Ти в нас сильний, тут я буду поруч з тобою. І почалися спортивні труди. Колеги у відпустці, а Григорій Петрович (вже не учитель, а тренер) через день, як завжди, велосипедом з Андрушівки в Зарубинці - до Саші. В Італію на чемпіонат хлопець їхав з новим тренером Геннадієм Дмитровичем Данюком - президентом обласної федерації по армспорту. Юнак, як мовиться, вперше вибрався у світ широкий без підтримки батьків, Григорія Петровича, рідних, друзів.
Такий він, великий спорт!
"БУС” Геннадія долає все нові кордони, держави, митниці… Враження, подив, захоплення. Хлопцям легше, найважче Сашкові - він дві доби в колясці. Але це випробування перед великою боротьбою. Нарешті ось вона, казкова, досі небачена Італія. Прошу Олександра продовжити розповідь. - Через дві доби ми в місті Порто-Віро. Тут проходитимуть змагання, а жити ми будемо в містечку Росоліно-Маре. Наш мікроавтобус, як і весь приватний автотранспорт, на стоянці, що за 60 кілометрів від міста. Спека нестерпна: з 13-ої до 17-ої години все зачиняється, транспорт не їздить. Від моря віє гарячою свіжістю, так що охолонути ніде, навіть уночі стовпчик термометра тримається на позначці плюс 30. Працюємо у спортивному режимі. У перший день - зважування і встановлення вагових категорій, присвоєння номерів. У мене на бірці «Ukraine-2229», вага до 90 кілограмів. Нас - 1200 учасників із 42 країн світу. Найчисельніша команда з Росії -майже 200 учасників. У команді України з Житомирщини я і мій тренер Геннадій, який теж буде змагатися. На колясці я один. Перший день змагань - 3 схватки на ліву руку. Мій суперник - чемпіон Росії Руслан Мамєдов впевнено підходить до місця поєдинку, я підїжджаю. Стараюсь, але я переможений. Між усіма я наймолодший. Мій черговий суперник - смаглявий південноафриканець, якого я переміг. Третю схватку програю росіянину Роману Кругликову. Судді оголошують загальний результат -по лівій руці у мене 9 місце. Першу схватку на праву руку виграю в італійця, другий результат засудив суддя-бразілець на користь свого земляка, а мого суперника і третій поєдинок з 37-річним Вадимом Красовим приніс перемогу моєму супернику. Результат правої руки - теж 9 місце і мій загальний результат - 9 місце у міжнародному чемпіонаті. Радість від перемоги окрилює, в думках ділюся нею із своїм учителем Григорієм Петровичем, батьками, спонсорами, завдяки яким я ось тут, на міжнародній арені. Як дев’ять інших учасників, що увійшли в десятку переможців, повезу додому медаль і диплом. Команда України зайняла на цьому чемпіонаті ІІ місце і взяла 5 золотих медалей, на першому команда Росії - 6 золотих.
 
В гостях - гарно, вдома - мило
- Спортивна боротьба - це важка робота, чи не так? - запитую в Олександра. Він посміхається і продовжує свою розповідь про Італію: - Нам залишалося ще два дні для того, щоб помилуватися цією екзотичною країною, покупатися в морі, відвідати Венецію і Рим, їх знамениті місця. - А як же коляскою в громадський транспорт заїхати? Як спілкуватися, хіба ви всі знали іноземні мови? - Проблем ніяких: і в таксі, і в тролейбусі, і на катері (Венеція ж вся на воді) - висувні пандуси. Люди чемні. Їздили ж ми гуртом, з нами дядя Коля з Києва - він трохи по-англійськи, трохи, по-італійському, а в кінці по-російському в суміші з українським - нас розуміли. Шлях додому завжди коротший. Олександра в Новоград-Волинську зустрів батько з Григорієм Петровичем, вдома обцілувала і обмила сльозами радості мама. Пригортаючи до грудей свого силача, вона чомусь не могла сказати синові, того, чого назбиралося в її зболеній душі. Тільки Славі своєму сказала: - Оце востаннє він їздив у світ без тебе. Ти мусиш мати закордонний паспорт і супроводжувати сина. Цього року життя Олександра Агрича зовсім змінилося: він пішов у справжнє самостійне життя, зараз навчається радіотехнічній справі у Житомирському вищому професійному училищі-інтернаті. Тепер тільки на канікулах він зможе допомагати батькам: він уміє робити і батькову, і мамину роботу, справжній хазяїн. А ще він - спортивна гордість школи, району, а тепер уже й України. Навчання і спортивні тренування - одне єдине. Без цього Олександр Агрич тепер уже не мислить себе, через півтора місяця йому виступати у змаганнях на кубок України серед інвалідів. Побажаймо йому легкого старту і успішного фінішу - він вартий того. Знаючи, що матеріал цей готується до друку, В’ячеслав Агрич попросив помістити подяку спонсорам поїздки - райдержадміністрації - Катерині Іванівні Курсон, районній раді - Валерію Броніславовичу Шпаківському, НВ МП «Антарія» - Любові Калинівні Тараненко, СТОВ «Спіка» - Геннадію Афанасійовичу Авдєєву, ПОСП «Надія» - Семенюку Василю Івановичу, сортовипробувальній станції - Алексійчуку Володимиру Павловичу, приватним підприємцям: Лівінському Василю Олександровичу, Гринишину Вадиму Євгеновичу, Путію Валентину Васильовичу, Владиці Олені Дмитрівні, Коляді Олександру Миколайовичу, Федорову Володимиру Валентиновичу, Демчуку Руслану Олександровичу, Колеснику Валентину Григоровичу, Загуменному Анатолію Степановичу, ТОВ «Андрушівський маслосирзавод», СФГ «Демитра», поліетиленовому заводу, особисто Ющинському Ю. В., Шаламай Л. В., Галичу М. А., Степаненку В. М., Школьному С. В. Нехай добром віддасться за добро.
Лідія Наконечна.
районна газета "Новини Андрушівщини" №39 25.09.2009 р.
Категорія: Земляки Андрушівщини | Додав: Crypton (08.02.2010)
Переглядів: 587 | Рейтинг: 5.0/1